GMK Center: без пом'якшення квот ЄС відновлювати металургійні заводи немає сенсу
Українська металургія опинилася на межі повної зупинки. Для перезапуску заводів недостатньо лише покращення безпекової ситуації — критично важливим залишається доступ до ринку ЄС, наголошують аналітики.
Відновлення роботи українських металургійних заводів неможливе без пом'якшення квот Європейського Союзу на імпорт сталі та перегляду умов вуглецевого мита CBAM. Про це заявив головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко, повідомляє РБК-Україна.
За його словами, у вересні в Україні виробили лише 130 тис. тонн сталі — на 79% менше, ніж роком раніше. У жовтні випуск може наблизитися до нуля. Європейський ринок протягом останніх років фактично став для українських металургів основним: до липня 2026 року на нього припадало до 50% обсягів виробництва. Але квоти ЄС на імпорт сталі та механізм екомита CBAM суттєво погіршили умови роботи українських заводів.
У липні виробництво сталі в Україні скоротилося на 35% порівняно з попереднім місяцем. Тоді морська блокада ще не проявилася повною мірою, тому одним із головних факторів падіння стали саме нові торговельні обмеження. Як уточнює експерт, частину металургійних потужностей було б зупинено з економічних причин і без російських обстрілів.
Зараз, після системних російських атак, відновлення роботи підприємств залежить не лише від деескалації та безпечних умов, а й від пом'якшення квот ЄС на українську сталь та умов CBAM. І особливо важливим це є для інвесторів і кредиторів: вони не вкладатимуть кошти у ремонт і перезапуск доменних або електродугових печей, якщо не матимуть розуміння, куди підприємства продаватимуть продукцію протягом наступних 12–24 місяців, каже Тарасенко.
«Пом'якшення обмежень ЄС стало б сигналом, що українська металургія має майбутнє», — наголосив він.
Внутрішній ринок самостійно проблему не вирішить: за перше півріччя 2026 року українські заводи поставили на нього лише 1,1 млн тонн металопродукції. За номінальної сталеплавильної потужності близько 8 млн тонн це дозволяє забезпечити приблизно 25% завантаження. Для великих інтегрованих металургійних підприємств цього недостатньо: доменні печі, коксохімічні батареї та конвертери мають технологічний мінімум завантаження, нижче якого різко зростає собівартість продукції, пояснив експерт.
«Окремою проблемою є неритмічний попит усередині країни, який останніми роками значною мірою залежить від державних проєктів. Тому до початку масштабної післявоєнної відбудови заводам потрібно зберегти можливість працювати на експортних ринках», — каже він.
Водночас тривалий простій створює ще два ризики: зростання витрат на відновлення та втрату персоналу. Якщо працівники підуть із галузі, повернути тисячі кваліфікованих фахівців у майбутньому буде складно. Та втрата експортної виручки: у 2025 році експорт чавуну та сталі приніс Україні 3,7 млрд доларів, які можуть бути втрачені.
«Не варто розділяти інтереси української та європейської металургії. У нас є загальні ланцюжки створення вартості та спільні проблеми: імпорт, високі ціни енергії, потреба в декарбонізації. Україна потребує особливого підходу, як це й зафіксовано у регуляції: як країна-кандидат на членство і як країна, яка зазнає збитків від війни. Економічні умови для роботи промисловості в Україні та інших країнах неможливо порівняти», — резюмував Тарасенко.
Він додав, що недоцільно застосовувати ті самі підходи для країни, в якій люди, заводи й інфраструктура живуть щодня під обстрілами, і для всіх інших країн. Як відомо, представники металургійної галузі вже неодноразово закликали уряд провести перемовини з Брюсселем та домогтися скасування вуглецевого податку, а також збільшити квоти на імпорт сталі та металопродукції й усунути торгові обмеження.
3
