Канадський інститут українських студій відзначає 50-річчя
Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті відзначає півстоліття роботи. Його створення стало результатом партнерства української громади, університету та уряду Альберти, а сьогодні він є частиною міжнародної мережі досліджень української історії.
Канадський інститут українських студій (КІУС) при Альбертському університеті цього року відзначає 50-річчя. Заснований у 1976 році, він виник ще до відновлення незалежності України, коли історичні дослідження в Радянському Союзі були обмежені ідеологічними рамками. За пів століття інститут став частиною великої міжнародної інтелектуальної мережі, метою якої є те, щоб Україна мала власний голос у світовому академічному просторі.
Автор матеріалу пов'язує цю роботу з ширшим історичним контекстом. У липні 2021 року Володимир Путін опублікував статтю про «історичну єдність росіян та українців», у якій фактично заперечив право України на окрему історію та національну ідентичність. Через сім місяців Росія розпочала повномасштабне вторгнення. На думку автора, російсько-українська війна ведеться не лише за території, а й за право українців бути окремою нацією та самостійно визначати своє майбутнє.
Щоб зрозуміти, чому інститут з'явився саме в Канаді, варто звернутися до історії цієї країни. Канадська ідентичність довгий час формувалася навколо англомовної та франкомовної спільнот, однак імміграція поступово змінювала суспільство. Українці стали однією з громад, які активно відстоювали багатокультурну природу Канади. Перші хвилі української імміграції наприкінці XIX та на початку XX століття осідали переважно в Альберті, Манітобі та Саскачевані. Після Другої світової війни до країни прибула нова хвиля українців, серед яких було багато науковців, журналістів і громадських діячів.
У 1971 році уряд П'єра Трюдо проголосив політику офіційного мультикультуралізму, і українська громада брала участь у суспільній дискусії, що допомогла сформувати нову модель канадської ідентичності. Саме в цьому середовищі з'явилася можливість перевести українські студії з громадського простору до університетської системи.
Інститут виник завдяки партнерству трьох сил. Українська громада забезпечила ідею, інтелектуальний потенціал і фінансові ресурси. Альбертський університет надав академічну інфраструктуру та інституційну підтримку, а уряд провінції Альберта забезпечив довгострокову державну підтримку. Серед ключових постатей названо історика і політичного мислителя Івана Лисяка-Рудницького, першого директора Манолія Лупула та впливового представника громади Петра Саварина. Головним досягненням автор вважає саму модель співпраці, яка дозволила перетворити громадську ініціативу на стабільну академічну інституцію, здатну працювати незалежно від політичних циклів.
Одним із найважливіших проєктів інституту є англомовна Encyclopedia of Ukraine. Її історія бере початок від «Енциклопедії українознавства», над якою працювали українські науковці за кордоном під керівництвом Володимира Кубійовича. Згодом за участю вчених КІУС, зокрема Данила Струка, було підготовлено п'ятитомне англомовне видання, яке стало основою цифрової Internet Encyclopedia of Ukraine. За даними матеріалу, енциклопедія щороку отримує мільйони переглядів, нею користуються дослідники, журналісти, студенти та викладачі.
Сьогодні КІУС є дослідницькою екосистемою з 11 центрів і програм. Вони вивчають Голодомор, українське середньовіччя, ранньомодерну історію, сучасну Україну, українську мову та історію українців у різних країнах світу. Центр українських історичних досліджень імені Петра Яцика під керівництвом Франка Сисина працює над фундаментальними темами української історії, зокрема Гетьманщиною, козацькою державністю та дипломатичними зв'язками України. Автор наголошує, що такі проєкти потребують десятиліть роботи та стабільного фінансування, тож значення інституту з часом лише зростає.
3
