Собаки по-різному реагують на страх і гнів у людських обличчях
У мозку собак страх відділився від гніву й смутку. Дослідники пояснюють, що різні вирази можуть нести різні сигнали про загрозу.
Собаки можуть помічати не лише те, чи людина виглядає щасливою або засмученою. Нове дослідження мозку домашніх собак показало, що реакція тварини на налякане людське обличчя відрізняється від реакції на сердите або сумне. Це не означає, що пес «називає» емоцію так, як людина, але свідчить: різні вирази обличчя справді обробляються мозком по-різному.
У роботі, опублікованій в iScience, дослідники використали функціональну магнітно-резонансну томографію. Собаки були при свідомості й дивилися на фотографії незнайомих людей. Для таких експериментів тварин поступово навчають лежати нерухомо в сканері, щоб не застосовувати наркоз, який міг би змінити реакцію мозку.
Перший експеримент був порівняно простим. Вісім собак бачили щасливі та нейтральні обличчя. Коли на екрані з’являлися усміхнені люди, сильніше активувалася права скронева ділянка мозку, а відповідь поширювалася до хвостатого ядра. Цю структуру часто пов’язують із винагородою та очікуванням чогось позитивного.
Потім завдання ускладнили. Дванадцять собак дивилися на чотири типи виразів — щастя, смуток, страх і гнів. Аналіз тієї самої ділянки, що реагувала на щасливі обличчя, добре відрізняв щастя від кожної з трьох негативних емоцій. Але відокремити гнів від страху чи смутку лише за цією зоною не вдалося.
Відмінність знайшли, коли дослідники проаналізували активність усього мозку. Патерн для наляканих облич відрізнявся від патерна для сердитих, а також від патерна для сумних. Натомість надійної різниці між гнівом і смутком команда не побачила.
Це важливий нюанс. Раніше в багатьох роботах перевіряли переважно здатність собак розрізняти позитивні й негативні сигнали. Нова робота показує, що принаймні деякі емоції одного «знака» — у цьому випадку негативного — також можуть мати окремі нейронні представлення.
Чому страх виявився особливим? Автори припускають, що різні людські вирази можуть означати для собаки різні типи небезпеки. Якщо людина налякана, загроза може бути десь поруч і стосуватися всіх. Якщо людина сердита, загроза може виходити від самої людини або бути спрямованою на конкретного адресата. Сумне обличчя часто не повідомляє про негайну небезпеку взагалі.
У повсякденному житті це добре вкладається в те, що бачать власники собак: тварини стежать за поглядом, голосом, позою і змінами поведінки людини. Але нова робота досліджувала саме фотографії облич, а не цілий живий епізод. Тому її не варто перетворювати на пораду на кшталт «пес точно знає, що ви відчуваєте».
Є й інше обмеження — невелика кількість учасників. У двох експериментах було відповідно вісім і дванадцять собак. Для нейровізуалізації тварин це складні вибірки, але результат потребує подальшої перевірки на більшій кількості собак, різних породах і в більш природних ситуаціях.
Наступне запитання очевидне: чи перетворюється різниця в мозку на різницю в діях. Якщо налякане обличчя справді є окремим сигналом, собака може частіше озиратися, шукати джерело небезпеки або триматися ближче до людини. Саме поєднання сканування мозку з поведінковими тестами допоможе зрозуміти, наскільки тонко домашні собаки навчилися читати нас за тисячі років спільного життя.
Окремо цікаво, що тонша різниця стала видимою лише після аналізу всього мозку. Якби команда обмежилася зоною, пов’язаною з реакцією на щасливі обличчя, висновок був би набагато простішим: позитивне проти негативного. Поєднання локального аналізу з машинним класифікатором і аналізом подібності патернів показало, що інформація про соціальний сигнал може бути розподілена між кількома ділянками. Для науки про поведінку це важливе нагадування: складне сприйняття не завжди має один «центр» у мозку.
