У США жінки вже мають трохи більше робочих місць, ніж чоловіки
Частка жінок у payroll-зайнятості США становить 50,1%. За гучним образом чоловіка-домогосподаря стоїть складніша історія про роботу, сім’ю та швидке зростання сфери послуг.
У США жінки вже займають трохи більше половини робочих місць у несільськогосподарській payroll-зайнятості. За даними Бюро статистики праці, у липні 2026 року їхня частка становила 50,1%. Це майже рівність, а не велика перевага, але сам факт важливий: ще на початку 1990-х чоловіки мали майже на сім мільйонів більше таких робочих місць.
Fortune описав тенденцію провокативно — через образ чоловіка, який дедалі частіше залишається вдома, поки партнерка стає основною годувальницею. У соцмережах для цього навіть закріпився вислів «stay-at-home boyfriend». Проте статистика не дозволяє перетворювати цей образ на буквальний опис більшості сімей. Payroll-дані рахують робочі місця, а не те, хто готує вечерю, доглядає дітей або офіційно називає себе домогосподарем.
Реальна причина зміни — у тому, які галузі зараз дають більше роботи. Indeed Hiring Lab зазначає, що після пандемії сильнішим залишався найм в охороні здоров’я, освіті, соціальній допомозі та інших сервісах, де жінок традиційно багато. Водночас частина секторів із більшою чоловічою зайнятістю охолола. Так поступово змінюється загальний баланс.
У липні приватна освіта та охорона здоров’я додали 25 тисяч робочих місць, а охорона здоров’я і соціальна допомога — 22,6 тисячі. Але варто пам’ятати про нюанс: будівництво того ж місяця теж додало близько 22 тисяч робочих місць, а виробництво — п’ять тисяч. Тож не можна сказати, що всі «чоловічі» галузі просто падають. Ринок праці перебудовується нерівномірно.
Indeed підрахував, що від лютого 2025-го до лютого 2026 року кількість робочих місць, зайнятих чоловіками, зменшилася приблизно на 142 тисячі. Кількість місць, зайнятих жінками, за цей самий час зросла на 298 тисяч. Аналітики вважають, що це вже схоже не на випадковий місячний стрибок, а на довшу структурну зміну.
Що це означає для сімей? Передусім те, що старий сценарій «батько працює, мати залишається вдома» став набагато менш типовим. Pew Research Center показує: у 1975 році 42% різностатевих пар із неповнолітніми дітьми жили за моделлю, де батько працює повний день, а мати не має оплачуваної роботи. У 2025 році таких сімей було 23%.
Найпоширенішою стала інша модель. У 52% таких пар обоє батьків працюють повний день. Пів століття тому їх було 31%. Це великий соціальний зсув: сім’я дедалі частіше спирається на два доходи, а робота матері стає не додатком, а звичайною частиною сімейної економіки.
Проте вдома рівність просувається повільніше. У сім’ях із двома повністю зайнятими батьками 52% кажуть, що мати виконує більше щоденних батьківських завдань, тоді як лише 10% називають батька. З хатньою роботою картина схожа: 43% говорять про більший внесок матері, 17% — про більший внесок батька.
Тому висновок про «масових чоловіків-домогосподарів» був би перебільшенням. Pew окремо застерігає, що деякі менш поширені моделі сімейної зайнятості мають надто малу вибірку, щоб робити точні національні оцінки. Видима зміна є, але вона насамперед стосується оплачуваної праці, а не повного обміну домашніми ролями.
Є ще один практичний наслідок, який губиться за розмовами про гендер. Коли сім’я залежить від двох доходів, будь-яка втрата роботи, хвороба або необхідність догляду за дитиною стає питанням не тільки кар’єри одного з партнерів, а всього сімейного бюджету. Тому доступ до дитячого догляду, передбачуваного графіка й оплачуваних відпусток безпосередньо впливає на те, хто може залишатися на роботі.
Змінюється і уявлення про «надійну професію». Раніше стабільність часто пов’язували з виробництвом, будівництвом або великим роботодавцем, де працювали переважно чоловіки. Сьогодні частину такої стабільності дають лікарні, школи, соціальні служби та інші установи, попит на які підтримують демографія і базові потреби людей. Для молоді це означає, що професію варто оцінювати за реальним попитом, а не за старим статусним ярликом.
Для чоловіків нова структура ринку праці теж відкриває можливості. Якщо медицина, догляд або освіта потребують кадрів, ці сфери не повинні залишатися «жіночими» лише через традицію. Вхід чоловіків у такі професії може одночасно зменшувати дефіцит працівників і робити кар’єрні шляхи менш залежними від статі.
Для жінок інша проблема — подвійне навантаження. Якщо оплачувана зайнятість стає рівнішою, а домашня робота залишається нерівною, формальна перемога на ринку праці може обертатися браком часу, складнішими кар’єрними рішеннями й вигоранням. Тому цифра 50,1% не є фінальною точкою гендерної рівності — це лише одна з її складових.
Американська історія показує просту річ: економіка може змінити сімейні правила без спеціального наказу чи кампанії. Коли робота швидше з’являється в медицині, освіті та соціальних послугах, а жіноча зайнятість виявляється стійкішою, доходи в родині поступово перерозподіляються. Потім уже за ними змінюються уявлення про те, хто має заробляти більше, хто може взяти паузу в кар’єрі і що взагалі означає бути «годувальником» у сучасній сім’ї.
