Польща готується до війни з Росією, але історичні суперечки з Україною залишаються бар'єром
Варшава нарощує оборонні витрати до рекордних 5% ВВП і робить ставку на власну армію та військову присутність США, тоді як суперечки щодо Волині та ОУН-УПА ускладнюють співпрацю з Києвом.
Польща послідовно готується до можливої війни з Росією, виділяючи на оборону майже 5% ВВП — найбільше серед усіх членів НАТО. Водночас українсько-польські відносини регулярно проходять через спади й підйоми, а історичні суперечки щодо національної пам'яті залишаються одним із головних чинників, що ускладнюють двосторонню співпрацю. Про це свідчать заяви польських посадовців та оцінки експертів, з якими вдалося поспілкуватися під час поїздки до Польщі.
Головним викликом для Варшави залишається стримування російської агресії. У вищому керівництві країни переконані, що Росія сьогодні не має сил для повномасштабного нападу на Польщу, однак регулярні інциденти із зальотами російських дронів і ракет розглядають як спробу перевірити реакцію НАТО. За вісім місяців 2026 року польські правоохоронці відкрили щонайменше 40 проваджень за статтею про шпигунство та діяльність на користь іноземної розвідки. Мета таких операцій, на думку польських урядовців, — знайти прогалини в законодавстві, вивчити алгоритми дій служб і спровокувати політичний розкол усередині країни.
Польща робить ставку на два стовпи стримування: розвиток власних збройних сил та військову присутність американських військ. Варшава активно закуповує сучасне озброєння, зокрема винищувачі F-35, танки Abrams і системи HIMARS, переважно за контрактами зі США. Значний обсяг замовлень, зокрема танки K2 і гаубиці K9, отримала й Південна Корея. Водночас повернення загального військового обов'язку не стоїть на порядку денному через суспільні настрої та обмеженість ресурсів.
Окремою проблемою залишається невизначеність гарантій НАТО. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський зазначив, що стаття 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону не настільки однозначна, як декому здається, адже її свідомо залишили недомовленою — саме таке формулювання було межею, на яку в 1950-х роках міг погодитися Конгрес США. Польське керівництво розуміє, що автоматично НАТО навряд чи розпочне колективну оборону у відповідь на нинішні дії Росії.
Збройна допомога Україні сприймається в Польщі як спосіб тримати війну подалі від власних кордонів. Водночас історичні питання залишаються серйозним бар'єром. Міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна матиме «суттєві проблеми» з європейською інтеграцією, якщо діячі ОУН та УПА залишаться національними символами. «У ЄС неможливо ставити на п'єдестал тих, хто руйнує європейську співпрацю. З Бандерою Україна не увійде до Європейського Союзу», — сказав він 30 червня.
Сікорський, своєю чергою, 12 жовтня на тлі загострення антиукраїнської риторики президента США заявив: «Ми цінуємо участь президента Трампа у спробах припинити війну між Росією та Україною. Але в Польщі ми вважаємо, що це принесе плоди, якщо тиснути на агресора, а не на жертву». У цих двох заявах, за оцінкою експертів, — квінтесенція політики Польщі щодо України: прагматичне розуміння спільної загрози поєднується зі складнощами щодо світоглядних питань.
Попри суперечки, Київ і Варшаву пов'язує надто багато — від економічної співпраці та культурної близькості до мільйонів українців, які знайшли прихисток у Польщі ще до 2022 року й особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії. Саме цей комплекс спільних інтересів цементує головний виклик — необхідність разом стримувати російську агресію, адже Кремль уже давно не обмежується війною проти України.
3
