Україна отримала майже 200 мільярдів доларів зовнішньої допомоги від початку повномасштабної війни
Обсяг закордонного фінансування, наданого Києву після 24 лютого 2022 року, сягнув близько 200 мільярдів доларів — це порівнянно з ВВП України 2021 року. Залежність від зовнішніх дотацій стала критичною, але вона має історичні паралелі та створює серйозні ризики.
Від початку повномасштабного російського вторгнення Україна отримала від міжнародних партнерів майже 200 мільярдів доларів фінансової допомоги. Ця сума практично зрівнялася з обсягом валового внутрішнього продукту країни у відносно мирному 2021 році. Такі масштаби зовнішньої підтримки перетворили українську економіку воєнного часу на систему, що функціонує завдяки постійному зовнішньому фінансуванню.
Закордонні кошти покривають соціальні та гуманітарні витрати, компенсують дефіцит державного бюджету, а також використовуються для закупівлі військового обладнання та озброєнь. Без цих надходжень українська держава не змогла б підтримувати базове функціонування в умовах повномасштабної війни. Фактично країна опинилася в становищі пацієнта, підключеного до апарату штучного дихання, де кожен збій у постачанні фінансування загрожує критичними наслідками.
У світовій історії вже були подібні випадки. Економіку Південної Кореї за президента Лі Син Мана відкрито називали «економікою допомоги». До кінця 1950-х років американські вливання становили приблизно половину доходів південнокорейського бюджету, а раніше цей показник був іще вищим. Лише завдяки допомозі США вдавалося уникати масового голоду, оплачувати імпорт, утримувати величезну армію та забезпечувати мінімальне функціонування інфраструктури, зруйнованої під час війни. Південнокорейське економічне диво, яке дозволило Сеулу згодом обходитися без зовнішнього фінансування, сталося набагато пізніше.
Ще виразнішим був приклад Південного В'єтнаму, де війна тривала безперервно. Зовнішні дотації покривали до 80–90% видатків сайгонського уряду. Через бойові дії легальний південнов'єтнамський експорт скоротився до символічних 15–20 мільйонів доларів на рік, а практично весь імпорт — на суму понад 750 мільйонів щорічно — закуповувався за американські гроші. Це не враховуючи прямих військових поставок зі США, які йшли в обхід цивільного бюджету. З поправкою на інфляцію сукупний обсяг фінансової допомоги Південному В'єтнаму становив 193,8 мільярда сучасних доларів — майже стільки ж, скільки Україна отримала після 24 лютого 2022 року.
Коли йдеться про величезні зовнішні вливання, завжди актуалізується тема корупції. Існує уявлення, що закордонна допомога породжує зловживання, а чималу її частину крадуть чиновники та силовики. Справді, часто так і відбувається: Південна Корея 1950-х та Південний В'єтнам 1960-х не дадуть збрехати. Та й в Україні 2020-х є схожі тенденції. Але навіть якщо необмежена зовнішня допомога розподіляється чесно та прозоро, вона все одно кардинально змінює правила гри всередині країни.
Фінансове штучне дихання фактично відриває державну машину від своїх громадян. У рамках звичайної ринкової економіки держава критично залежить від платників податків і змушена постійно зважати на їхні потреби, інтереси, настрої та вимоги. Це обтяжливо для будь-якого чиновника чи силовика. А штучне фінансування ззовні дарує державі безпрецедентну свободу дій. Що більше грошей надходить у скарбницю як закордонна допомога, то ширшою стає ця альтернативна кормова база, і то менше державні мужі схильні думати про своїх колишніх внутрішніх годувальників.
У певному сенсі колосальні зовнішні дотації є українським стратегічним козирем. У держави-агресора такого козиря немає. Живучи під західними санкціями, Росія не змогла б вести затяжну повномасштабну війну без підтримки Китаю та інших країн Глобального Півдня. Однак ця підтримка — не пряма, а лише непряма. Це не штучне дихання, а максимум пігулка від фінансового головного болю. Ні Пекін, ні Тегеран, ні Делі не збираються покривати мільярдні збитки від українських повітряних ударів по РФ.
Теоретично Україна могла б не боятися ескалації, йти на постійне підвищення ставок, пожертвувати цілими галузями економіки та допустити їхнє повне знищення під час необмеженої повітряної війни, сподіваючись, що допомога західних партнерів компенсує будь-які втрати. Але на практиці такий сценарій має дуже серйозні вади. По-перше, немає гарантії, що зовнішня допомога закриє абсолютно будь-яку дірку в українському бюджеті. Вже зараз для фінансування Сил оборони України не вистачає 27 мільярдів доларів, і в ЄС не можуть зрозуміти, чому виник такий значний дефіцит.
По-друге, немає жодної впевненості, що в найближчій перспективі Україну взагалі не відріжуть від штучного дихання. Торік країна вже зіткнулася з сумним прецедентом, коли після повернення Дональда Трампа до Білого дому головний донор — Сполучені Штати Америки — раптово перестав ним бути. Українському керівництву довелося терміново переорієнтовуватися на європейських партнерів. Але зараз заклики перекрити кран Києву звучать і в Європі, причому з вуст політиків, які набирають популярності. Про це відкрито говорять праві популісти з Alternative für Deutschland, які щойно відсвяткували тріумф на земельних виборах у Саксонії-Ангальт. У такому ж дусі висловлюється і керівництво французького Rassemblement national, а шанси Марін Ле Пен перемогти на весняних виборах 2027 року виглядають найвищими за всю її політичну кар'єру.
