Після відставки риторика Федорова різко змінилася: від ініціативи до ризику поразки
Серпнева заява Федорова про повільний програш нагадала про риторичний поворот Олексія Арестовича після відставки у 2023 році. Схожою є послідовність ролей, але не масштаб попередньої відповідальності.
У воєнній політиці важливо не лише те, що говорить посадовець, а й коли саме він починає це говорити. Михайло Федоров протягом одного місяця дав дві майже протилежні оцінки траєкторії війни. Наприкінці липня він говорив про перехоплення Україною ініціативи. Наприкінці серпня — про те, що країна виглядає такою, що поступово програє.
У новому інтерв’ю Reuters колишній міністр оборони не заявив, що поразка неминуча. Він описав ситуацію як переломний момент і відвів кілька місяців на рішення, які можуть змінити хід війни. За словами Федорова, Україні бракує спільного бачення перемоги, швидкості в застосуванні технологій і незалежних державних інституцій; корупція та патронажні зв’язки, на його думку, додатково послаблюють систему.
Для публічної комунікації тут виникає очевидне питання: що змінилося між 23 липня і 25 серпня? У липні Федоров заявляв, що його команда за шість місяців роботи домоглася перехоплення ініціативи і створила «вікно можливостей» для тиску на Росію. У серпні вікно залишилося, але тепер це короткий термін для виправлення системних проблем.
Офіс президента відповів на цю зміну прямо. У коментарі Reuters там нагадали, що, перебуваючи у Міноборони, Федоров позитивно оцінював перебіг війни, а після цього змінився його особистий статус. Фактично влада поставила під сумнів не право колишнього міністра на оцінку, а послідовність його публічної позиції.
Схожа історія вже була в українській політиці. Олексій Арестович до січня 2023 року був одним із найпомітніших голосів оптимістичної воєнної комунікації. 17 січня його відставку з посади позаштатного радника керівника Офісу президента прийняли, а вже 21 січня він публічно заявив, що гарантована перемога України виглядає сумнівною. Важливо, що тоді Арестович сам підкреслював: тепер він неофіційна особа.
Між двома випадками не можна автоматично ставити знак рівності. Немає підстав стверджувати, що Федоров повторює мотиви Арестовича або діє за тим самим планом. Але послідовність поведінки схожа: всередині влади — значно оптимістичніша рамка, після виходу — жорсткіша критика й більша готовність говорити про негативний сценарій.
У Федорова ця зміна має значно більшу вагу. Арестович не очолював оборонне відомство й не відповідав за закупівлі, мобілізацію чи технологічну перебудову війська. Федоров керував Міноборони шість місяців. Сам він казав, що президент, міністр оборони та головнокомандувач — три посади, які реально визначають хід війни.
Саме тому його нинішні претензії до державної машини повертають увагу до результатів його власного періоду роботи. Реформа ТЦК не була доведена до запуску. Військова омбудсменка Ольга Решетилова заявила, що попри місяці зустрічей і пропозицій не побачила дієвого прогресу. Водночас президент пояснював кадрове рішення не одним напрямом: він говорив про конфлікт Федорова з Олександром Сирським і невирішені проблеми на фронті, у бригадах та мобілізації.
І ще одна межа для точності: це не перший випадок після 2022 року, коли український політик найвищого рівня допускає програш. У квітні 2024-го Зеленський публічно попереджав, що без американської допомоги Україна програє. Новизна серпневої заяви Федорова в іншому — вона показує, наскільки швидко може змінитися тон людини після переходу з кабінету міністра в статус самостійного політичного голосу.
