У Києві вперше за довгий час деякі школи не змогли набрати перші класи
Через багаторічне падіння народжуваності та війну частина київських шкіл уперше не змогла сформувати перші класи. Експерти закликають до системної розмови про демографічне майбутнє країни.
Минулого тижня у Києві зафіксували тривожний сигнал: щонайменше у десяти школах міста не вдалося набрати перші класи через брак учнів. У деяких закладах кількість охочих не досягла навіть мінімальних 15 дітей, необхідних для відкриття класу. Ситуація стала несподіванкою для батьків і педагогів, хоча, як зазначають аналітики, вона є закономірним наслідком демографічних процесів, що тривають в Україні вже не одне десятиліття.
Частково проблему пояснюють безпековою ситуацією: частина родин із дітьми виїхала, і лише протягом серпня з одного класу забрали сім заяв. Однак, на думку експертів, корінь проблеми глибший. Падіння народжуваності в Україні розпочалося ще після 2014 року, а війна лише прискорила цей процес. Суспільство, яке звикло до відносно стабільних показників попередніх років, тепер уперше реально відчуло наслідки скорочення кількості дітей — від порожніх класів до зменшення черг у дитячі садки.
Історичний контекст свідчить, що нинішня ситуація не є випадковою. Тренд на зниження народжуваності сформувався ще з 1986 року, після Чорнобильської катастрофи та початку перебудови. У 2001 році в країні народилося вдвічі менше дітей, ніж у 1985-му. Відновлення почалося приблизно з 2006 року завдяки економічному зростанню та державній підтримці: у 2012 році народилося 520,7 тисячі дітей, що майже на 40% більше, ніж у 2001-му. Тоді навіть заговорили про можливу стабілізацію, але початок війни у 2014 році знову обрушив показники — уже до рівня 2001 року.
Цьогоріч до першого класу пішли діти, народжені у 2019–2020 роках, коли на рішення родин уже впливала пандемія COVID-19. За нею прийшла воєнна невизначеність, яка скоротила і без того скромні показники народжуваності майже вдвічі. Аналітики прогнозують, що найближчими роками ситуація погіршуватиметься: до школи підуть діти, народжені під час повномасштабного вторгнення, коли народжуваність впала ще майже вдвічі від доковідних часів.
Поки що загальна кількість учнів у школах виглядає прийнятною завдяки чисельній когорті дітей 2010–2013 років народження. Саме ця «довоєнна» група забезпечила цьогорічний приріст вступників до університетів. Однак, як застерігають експерти, цей оптимізм має обмежений термін дії. Коли остання велика когорта вийде зі шкільного віку, країна побачить реальну демографічну картину, і тривога суспільства лише посилиться.
На думку старшої аналітикині Інституту фронтиру Роксолани Авраменко, саме тривога може стати поштовхом для пошуку довгострокових рішень. Вона закликає до системної розмови про демографічне майбутнє, яка має враховувати реалістичні мотиви для підтримки народжуваності, умови для повернення тих, хто виїхав, а також можливості повернення дітей та молоді з окупації. Важливо також зберегти зв'язки з українцями за кордоном, які можуть захотіти повернутися, зокрема для навчання в українських університетах.
Окремо експертка наголошує на зміні ставлення суспільства до дітей та молоді. Дитина не має сприйматися як тягар або джерело незручностей, а як частина громади, яка забезпечуватиме її існування в майбутньому. «Перший дзвінок уже пролунав. Важливо тепер правильно зрозуміти, про що він», — підсумовує Авраменко, закликаючи суспільство набратися сміливості побачити реальність та почати діяти.
