Понад 200 тисяч військових в Україні самовільно залишили частини

Міністр оборони Михайло Федоров у червні повідомив, що в Україні зафіксовано понад 200 тисяч військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини. Це явище, відоме як СЗЧ, має юридичні відмінності від дезертирства, а його причини варіюються від психологічної неготовності до служби до критичного вигорання досвідчених бійців.

Юрист Олег Мицик пояснює, що СЗЧ, передбачене статтею 407 Кримінального кодексу України, — це тимчасове залишення частини на строк понад три доби без наміру ухилитися від служби назавжди. На практиці військовослужбовців часто не притягують до відповідальності, якщо відсутність триває до 10 діб, хоча формально кримінальна відповідальність настає вже з трьох діб. Натомість дезертирство (стаття 408 ККУ) — це залишення служби без наміру повертатися, і тривалість відсутності тут не має значення: злочин вважається скоєним навіть через годину, якщо військовий демонструє небажання служити, наприклад, тікає зі зброєю або купує квитки за кордон. Покарання за СЗЧ в умовах воєнного стану становить від 5 до 10 років позбавлення волі, а за дезертирство — від 8 до 12 років.

За оцінкою Мицика, несправедливість полягає в тому, що однакове покарання отримує як новобранець, який втік у перший день з навчального центру, так і ветеран з контузіями, який залишив позиції після виснажливих боїв. Крім того, на час перебування в СЗЧ дія пільг зупиняється, а цей період не зараховується до вислуги років.

Адвокат спростовує поширений міф, ніби військові залишають частини виключно через важкі умови на фронті. Найбільшу групу становлять мобілізовані, які морально та психологічно не готові до служби і покидають службу ще з навчальних центрів. У Львівському обласному ТЦК та СП зазначають, що до громадян, які ще не зараховані до жодної з військових частин, термін «СЗЧ» некоректний, оскільки вони не є військовослужбовцями.

Старший сержант 38-ї окремої бригади морської піхоти та рекрутер Олександр Молодий погоджується: «Більшість покидає службу по дорозі в навчальні центри або з пунктів постійної дислокації. Тобто саме на етапі підготовки». Він також вважає, що для досвідчених бійців СЗЧ часто стає наслідком критичного вигорання. «Якщо людина відвоювала якийсь період часу, а потім йде в СЗЧ, там можна спробувати його зрозуміти. Можливо, сімейні проблеми, які командир не допоміг вирішити. Можливо, вигорання, а поруч не було нікого, хто би міг підтримати. Якщо мова про 2–4 роки війни, втома — це реальна причина», — коментує рекрутер.

Серед вагомих причин Олег Мицик також виділяє штучне блокування справедливих переводів до інших підрозділів. «Дуже багато військовослужбовців надумали собі, що у випадку, якщо їм відмовляють у переведенні в іншу військову частину, вони можуть вчинити СЗЧ, і в такий спосіб їх переведуть у нову частину. Законодавець це швидко побачив і встановив вимогу: всі, хто повертається після СЗЧ, ідуть виключно в бойові бригади», — пояснює юрист. Олександр Молодий додає, що СЗЧ нерідко стає радикальним інструментом для тих, хто прагне змінити місце служби, оскільки початкові сподівання на переведення через застосунок «Армія+» для багатьох розбилися об реальність, де остаточне рішення залишається за командиром.

Окрім переводу, вагомим чинником залишаються сімейні обставини, наприклад, коли бійця не відпускають на похорон, а також невиконання командуванням своїх обіцянок, коли тилових спеціалістів без попередження кидають на передову або порушують графіки ротацій. У 2024 році СЗЧ набуло форми протесту: військовослужбовець Сергій Гнєзділов, який приєднався до ЗСУ добровольцем ще у 2019 році, самовільно залишив частину, щоб привернути увагу до необхідності встановлення термінів служби для мобілізованих. Пізніше, з появою законної можливості, він повернувся до підрозділу, зазначивши, що процес повернення був дуже швидким.

Коментуючи процедури повернення із СЗЧ, юрист вказує на колапс правоохоронної системи. Хоча закон дозволяє звільнити від відповідальності особу, яка вперше вчинила СЗЧ і добровільно повернулася, на практиці цей механізм працює зі збоями. За словами Мицика, в Україні налічується близько 200 тисяч людей у СЗЧ, тоді як весь апарат ДБР по всій країні спроможний закінчити лише близько 7,5 тисячі різних справ на рік. Через це провадження роками залишаються незареєстрованими або губляться, що ускладнює повернення військових до лав ЗСУ.